На українському ринку столового винограду спостерігається парадоксальна ситуація: попри розпал сезону збору врожаю, цінову політику визначають не місцеві фермери, а імпорт. Саме закордонні постачальники формують рівень цін, які бачить споживач у супермаркетах.
Як зазначає координатор проєкту EastFruit Weekly Ukraine Олександр Хорєв, більшість українського винограду вирощується у приватному секторі. Ці господарства здебільшого мають невеликі площі та орієнтовані на власне споживання. Частина виноградарів намагається реалізовувати врожай на місцевих ринках, але обсяги таких продажів надто малі та нестабільні, аби задовольнити потреби великих торговельних мереж.
Фахівець наголошує, що сучасний ритейл вимагає від постачальників чіткої відповідності стандартам — стабільних партій, однорідності якості та калібру ягід, певних сортів і гарантій постачання протягом усього сезону. Українські виробники поки що не можуть забезпечити такі параметри, тому мережі переважно працюють із закордонними контрагентами.
Через це український виноград залишається нішевим продуктом, який найчастіше можна знайти на стихійних ринках або поблизу магазинів, де фермери продають свій урожай невеликими партіями безпосередньо споживачам. За словами Хорєва, це радше аматорський сегмент, який не має промислового масштабу. Він підкреслює, що хоча в окремих регіонах можна зустріти дуже якісний виноград із привабливим виглядом, таких обсягів недостатньо, щоб налагодити стабільні поставки у торговельні мережі.
На внутрішньому ринку ціни формуються під впливом імпорту. Основні постачальники столового винограду до України — Туреччина та Молдова. Саме вони забезпечують більшу частину асортименту у супермаркетах у період з кінця літа до осені. Масові поставки в цей час сприяють тимчасовому зниженню цін, однак така ситуація триває лише до початку зими.
Експерти прогнозують, що вже з листопада ціни знову підуть угору. Ринок поступово переходить на імпорт з країн південної півкулі — Чилі, Південної Африки та Аргентини. Ці постачання дорожчі через складну логістику: транспортування морем збільшує витрати та потребує часу, що неминуче позначається на кінцевій вартості для споживача.
Таким чином, поки українське виробництво винограду залишається фрагментарним і маломасштабним, ціни на цей продукт і надалі визначатимуть імпортери. Для зміни ситуації потрібні системні інвестиції у промислове виноградарство, створення сучасних логістичних ланцюгів та кооперація малих виробників.
